Якшо ви думаєте,що наші пригоди в східній столиці завершились феєричним хеппіендом,то дуже помиляєтесь.нічний поїзд який мав виїхати о 23.06 запізнився спочатку на 5 годин,які всі ми з надією на краще коротали в залі очікування,ще й підвищеного комфорту)))ще й нашару (шо дивно для нашого менталітету)). Добрі, типово "совєцького" вигляду тьотічки, змилувались і дали місця на диванчиках,правда один на двох,то зранку гадалось,що ноги в букві зю залишаться навічно. Правда підзарядка телефону вже виявилась опцією і забрала за годину аж 10.50 грн. Вранці, оскільки поїзд запізнився на 8 годин, настигло прозріння всеосяююче і маленькими купками рушили до начальника з проханням перекинути наші виснажені тушки в інтерсіті,та ще й в перший клас,та ще й по тій самій ціні (наївні))). Бо не ми ж винні,що УЗ жорстко тупить. Нас типу пожаліли і сказали,що вирішать питання, само собою повз кассу.На обрії замаяв червоний ліхтарик надії, а ледь розігнуті кінцівки пританцьовували у передчутті,що таки хакнули фатум. Старі квитки були повернуті швиденько і без втрати бабосіків.Проте рожеві іллюзії вщент розбились об неприступний антикоррупціонізм дешево пофарбованої білявки-стюарда експресу,яка так і не поповнила свою добову касу на 800 грн...бог їй як кажуть.Спустошеними очима проводжаючи хвіст останнього спасіння, ми рушили в пошуках чогось,що довезло б нас додому. І слава Богу вже несемося поміж харківського степу у бік найріднішого бігсіті на транспортьорі понижченого комфорту всього-то за 220 грн.То як казав один мій знайомий "это Харьков,детка")))))
PS. На граматику прохання не зважати, бо пальці ще не відігрілись, а думки затуманені привокзальними генделями і цвіріньканням псевдоканарейок залу очікування)))
